Отруєна земля

На Львівщині на 145 складах зберігається близько 800 тонн непридатних пестицидів

Отруйна спадщина — заборонені та непридатні до використання пестициди, які досі поневіряються в покинутих складах, у місцях, де граються наші діти і росте наш хліб. Аби дізнатися, коли, як і за чиї кошти Львівщину врешті звільнять від отрути, до проекту “Утилізація токсичних пестицидів на території Львівської області в басейнах транскордонних рік Сян, Західний Буг” на один день долучилася й „Ратуша”.

Заборонені та непридатні пестициди — високотоксичні речовини, що згубно впливають на людський організм. Деякі з них є канцерогенними (спричиняють захворювання на рак), інші мають мутагенну дію (можуть зашкодити не лише людині, яка безпосередньо контактує з пестицидами, а й її нащадкам — дітям, онукам, правнукам). Однак люди надто безпечно ставляться до цієї отрути, можливо, тому, що наслідки її згубного впливу іноді помітні не відразу.

“Зараз, відповідно до Програми добросусiдства Польща — Бiлорусь — Україна, яка передбачає перезатарення та знешкодження непридатних пестицидiв на Львiвщинi в басейнах транскордонних рiк Сян і Захiдний Буг передбачено затарення і знешкодження близько 100 тонн непридатних і заборонених пестицидів. Цю отруту ми отримали у спадок від радянської епохи. Утилізація і перезатарення відбуватиметься за кошти Європейської комісії, частково її дофінансовуватимуть із обласного бюджету.

Звісно, грошей на утилізацію всіх пестицидів, які зберігають на території області, наразі не вистачає, тому працюватимуть із тими, що зберігаються в найгірших умовах і розташовані найближче до транскордонних рік Сян і Західний Буг, чи їх приток”, — розповідає виконавчий директор Міжнародної благодійної організації “Екологія-Право-Людина” Сергій Лозан, що разом із представниками Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Львівській області та Державної екологічної інспекції працює над програмою знешкодження непридатних пестицидів, розташованих у басейнах рік Сян і Західний Буг. За його словами, європейці фінансують звільнення України від пестицидів в нашому регіоні, адже отрута становить неабияку загрозу не тільки для України, а й для країн Євросоюзу, насамперед Польщі через можливість потрапляння небезпечних пестицидів у ґрунтові та підземні води. Особливими ризиками є ризик отруєння транскордонних рік Сян і Західний Буг.

Загалом програма передбачає декілька етапів. “Пріоритетним у межах проекту є ідентифікація складів непридатних отрутохімікатів, а згодом — їх знешкодження, — розповідає координатор проекту, державний інспектор із охорони навколишнього природного середовища Алла Войціховська. — Ми виїжджаємо на місця, де їх тимчасово зберігають, зустрічаємося з керівниками господарств, на чиєму балансі є отрутохімікати, оглядаємо, в якому вони стані, фіксуємо „додаткові фактори”, наприклад, наскільки далеко склад від найближчої водойми чи водозабору, шкіл, робочих приміщень, житлових будинків, сільськогосподарських угідь тощо. Також ми визначаємо їх точні координати, аби можна було нанести місця їх розміщення на цифрову мапу”.

“Пестициди — надзвичайно токсичні речовини. Іноді різкий отруйний запах довкола складу з непридатними отрутохімікатами відчутний за десятки метрів. Не рекомендую близько підходити до складів — це може вам зашкодити”, — інструктує пан Сергій, щойно ми сідаємо в автівку, яка вирушає на Яворівщину, де проводитимуть інвентаризацію. Дотепер мені не раз доводилось чути, наче заборонені та протерміновані отрутохімікати зберігають у „непристосованих складах”. Однак, коли я побачила місця складування непридатних отрутохімікатів на власні очі, була глибоко шокована. Відразу виникло запитання: хто і коли наважився назвати оте складами. Хай навіть „непристосованими”. Отрута лежить у напівзруйнованих приміщеннях без вікон і дверей, іноді навіть не зсипана в мішки — просто купою на прогнилій підлозі. Їдкий запах пестицидів відчутний за десятки метрів. Протікає дах. Поряд пасуться корови, росте картопля, колоситься пшениця. „Хлопці, заберіть, будь ласка, звідси ту отруту, бо смердить”, — звертаються до нас мешканці Поріччя, де формально “склад”, а фактично — халабуда без вікон і дверей, куди зсипали пестициди, розташована на відстані 50 метрів від робочого приміщення. Від складу пестицидів до школи — щонайбільше триста метрів. Сюди іноді приходять гратися діти. Пояснити їм небезпеку таких забав, практично, неможливо, адже навіть дорослі не завжди розуміють, з чим мають справу

Ми мандруємо від села до села, оглядаємо „маєтки”. І скрізь нас зустрічають такі ж вибиті вікна та двері, ті ж зруйновані стелі, такий же різкий сморід із незначними варіаціями — іноді „склади” розташовані просто біля робочих приміщень чи людських осель, інколи — серед поля, деколи різкий запах отрути змішується з запахом черемхи, хвої... Загалом із понад десятка складів, які ми встигли оглянути, лише один можна було назвати надійним — пестициди поскладали в старий склад паливно-мастильних матеріалів, а зверху, аби обмежити доступ до отрути, залили бетоном. Загалом, здається тільки таких радикальних методів може бути достатньо, аби вгамувати “дикість” вандалів, що постійно навідуються на склади, руйнують їх і розкрадають тамтешні “скарби” — отруту, шкодячи цим не тільки всім довкола, а, передовсім собі.

„Я вже не знаю, що з тим можна робити — за останні три тижні склад пестицидів “розгромили” вже вдруге”, — бідкається директор товариства з обмеженою відповідальністю “Перемога 2” Назар Федір. На його балансі — 1300 кг твердих і 200 кг рідких непридатних отрутохімікатів. Не досить того, що бочка з рідкими пестицидами проіржавіла, і от-от 200 кг рідких пестицидів можуть опинитися на підлозі, до складу постійно хтось вривається, розбиває вікна та двері, іноді краде пестициди... І це майже на митному переході „Львів — Краківець”.

“Людська глупота не має меж, — розповідає директор ТзОВ “Перемога 2”. — Якось до складу вдерлися п’яниці, що й рідну матір здатні продати за півлітра оковитої. Вони продали отруту односельчанам, сказали, що то хороший засіб від шкідників. У результаті на полі все вигоріло. Порушників так і не покарали”.

Пан Назар регулярно витрачає власні кошти, нерви та зусилля на те, аби зробити склад пестицидів, що залишився йому у спадок від колгоспу, більш-менш безпечним — власноручно забиває дошками вікна та двері. Однак його роботу знову і знову руйнують. Правоохоронні ж органи не надто активно намагаються допомогти впіймати вандалів, що ризикують своїм життям, і наражають на небезпеку інших.

Наталя ГОРБАНЬ, "Ратуша"